ДIАЛОГ ПIД ЯЛИНКОЮ

Ю.Левiтанський - С.Нiкiтiн, переклад Ю.Чайки

- Що ж воно коiться в свiтi?

- Та, бачте, зима.

- Як то - зима?

- А отак. Подивiться, постежте,
Як я зрання калатаюсь, протоптую стежку
Там, де до ваших будiвель пiдiзду нема.

- Що ж буде далi?

- Та сiчень.

- Невже?

- Щоб я вмер!
Я ж недаремно абетку придбав старовинну.
Ох, i малюнки ж покреслила в нiй хуртовина!
Iх я вже вивчив, до лiтер узявся тепер.

- Ну, а по сiчню?

- Та квiтень прийде, як назло.

- Квiтень по сiчню? Ви певнi?

- Повiрте на слово.
В лici сьогоднi сопiлка так грала чудово!
Дивно лише, що музики при нiй не було.

- Що ж нам сердешним, робити?

- Чого там, живiть.
Шийте спiдницi з китайки, як грошей в вас досить.

- Тю! Та китайки нiхто вже сто рокiв не носить!

- Вже як пошие - де дiнеться! - буде носить!
Буде носить, бо ж настане година така,
Що й завiрюха ущухне, i крига розтане.
Ну, то давайте ж удвох у це свято рiздвяне
Тут, на вечiрцi, наразi утнём гопака!
Ряженi хлопцi й дiвчата i смiх без кiнця.
Мiсяць - блiда, зi свiчею всерединi, куля.
Ось Вам рука (та тримайте, рука ж бо - не дуля!)
I - гоп-ця-ця, гоп-ця-ця, гоп-ця-ця, гоп-ця-ця...